Четверг, 21 января, 2021
блоги
06.12.2020

Павло Ковтонюк: Є такі країни другого світу, які намагаються виглядати країнами першого світу в очах країн третього світу

Павло Ковтонюк

Оце ми у нашій боротьбі з коронавірусом.Наша поведінка (слово «стратегія» в речення якось не лізе) набагато ближча до того, що роблять братські Філіпіни, Мексика, Іран, Індія, Туреччина, Бразилія і, мої дорогі націонал-епідемічні друзі, Росія, ніж до того, що робить, наприклад, Канада, Німеччина, Португалія, Корея або Гонконг.

В цих країн, що надовго застрягли між третім і першим світами, є одна важлива риса.

Це — непрості, сповнені драматизму стосунки з наукою та фактами. У першого світу з цим простіше — вони власне якісну науку продукують і використовують на практиці.

У третього світу теж просто — там взагалі нічого немає, крім науки з країн першого світу. Інша справа — кружок багатих ресурсами, кволих волею, але вічно подающих надєжди своєю імітацією реформ країн. З одного боку, продукувати свою якісну науку в них не виходить (а ту, яку виходить, вони не вважають за науку — про це пізніше).

Але, з іншого боку, їм якось нівдобно слухати чужого розуму — зрештою, ти ж не який-небудь там третій світ. В результаті виходить, що наука в цих країнах — і своя, і та що з першого світу — не для того, щоб боротися з пандемією.

З пандемією бореться інтуїція.

А в науки є інші задачі. Їх три.Перша — науково обгрунтувати те, що каже інтуїція. Назвемо це — наукова інтуїція. Коли ти щось інтуїтивно спробував, вийшла якась фігня — і треба, щоб наука обгрунтувала, що насправді все так і було задумано.

Ось, наприклад, в одній з країн ввели карантин вихідного дня. Він «дав певні результати», бо тепер країна має на 6 тисяч випадків менше, ніж прогнозувалося. Прогнозувалося, правда, уже після карантину вихідного дня, бо до того ніхто ні про яке прогнозування нічого не знав.

Друга задача науки — поставка різних вундер-ваффе. Бо нащо потрібна наука, як не для пошуку одной таблэтки, якої буде достатньо щоб перемогти пандемію.

В одній з країн спершу сподівалися на таблэтку гідроксихлорохіну, і навіть вносили її у протоколи. Потім перший світ сказав, що вона не робе, і було дуже шкода. Тоді вся надія була на ремдесивір. Його уже і закупили.

Але перший світ знов взяв його і забракував! Хоч свиням тепер виливай. Потім була унікально-оригінальна вакцина. Гарно хайпонули, і навіть створили враження всій Центральній Азії, що те, що сиплеться з совєцької наукової школи — це не пісок, а порох. На Захід, правда, ефекту не справили.

Захват у світової науки від «оригінальної вакцини» був приблизно такий же, як у італійця, якого ви привезли у Вилково і сказали що це «українська Венеція». Зате таку науку слухати цікаво. А от коли нудять про «боротьбу у довгу», розгортання системи тестування й відстеження контактів, динамічні індикатори або локдаун на випередження — це якась не наука, а контрреволюція проти вітчизняного виробника.

Третя роль науки — поставляти всілякі кльові цифри, з яких завжди можна вибрати такі, де ми усіх перемагаємо. Ось ви знали, наприклад, що одна з країн — 29-та в Європі за смертністю від COVID на мільйон населення?

То знайте. І то нічого, що на першому місці за цим показником — Сан-Марино (це теж така країна в Європі єслі шо), на другому — Словенія, на третьому — Болгарія.

Кажете, не чули що там взагалі є пандемія? Але головне, що там маленьке населення, і на нього дуже зручно ділити всякі показники. А от казати, що країна за загальним показником смертності — восьма, а вище — лише більші за неї країни Європи, і що реально в цій країні горить так само, як в усіх великих європейських країнах — це уже сумнівний факт. Озвучувати його — це уже критика.

А критика в задачі науки не входить.

Хороша вітчизняна наука повинна мімікрувати під перший світ, а не по-справжньому говорити як він.

Бо так ви ставите свою країну в нівдобне становище в очах третього світу.

Якось недобре.

Теги: блоги