Saturday, January 23, 2021
блоги
08.12.2020

Ігор Фомін: Я впевнений, що десятки обшуків проводяться виключно з метою психологічного тиску на людей

Ігор Фомін

Трясовина досудового розслідування.Я вже не раз звертав увагу на хвороби кримінальної юстиції в Україні, однак зараз її стан взагалі є катастрофічним.

Таке відчуття, що я бачу хворого, який внаслідок важкого діагнозу Паркінсона є повністю дезорієнтованим.

Його трусить і кидає у різні боки, він кудись біжить, але його стан від того його стан всі погіршується і погіршується. Мій висновок є наслідком багатьох кримінальних справ де я захищаю інтереси як підозрюваних так і потерпілих.

Щодо останніх, їх стан є найбільш трагічним. Я витрачаю чимало часу і ресурсів намагаючись розслідувати злочини разом із стороною обвинувачення, чи замість неї, а часто – густо і проти неї.Щорічно платники податків сплачують мільярди своїх грошей на правоохоронну систему, і, як наслідок, чекають захисту своїх спільних і особистих прав і не отримують майже нічого. Ефективність роботи правоохоронної системи найкраще ілюструють цифри. Наприклад, у 2018 році зареєстровано більш ніж 900 000 кримінальних проваджень, а в суді розглядалось приблизно 70 000 справ.

Чому так відбувається? Чому ми купуємо квиток на Боїнг до Нью Йорку, а нас везуть на тарантасі в Бровари? Сьогодні досудове розслідування – це болото, в якому захлинається будь яка жива думка та ефективна дія.

На нашу біду процесуальний закон тлумачиться будь – ким на свою користь і, як наслідок, є спотворений і спаплюжений. Аналітиків і майстрів замінили піарники і дилетанти. Нові і нові колони спритників штурмують політичні висоти і мріють хоч на кривій кобилі домчати до спільної каси – влади і державного бюджету. Маловірогідною є думка, що жорстка і професійна правоохоронна система стане їх спільною метою.

Як наслідок, постійно вводять людей в оману незрозумілими за метою і методами реформами. У публічному і медійному просторі використовують неіснуючі терміни кримінального процесу, які формують ілюзії належної реакції правоохоронців на негаразди у суспільстві. Хтось не розуміє, або з певних мотивів не хоче розуміти, що процедура (кримінальний процес) створюється та існує для досягнення чіткої і практичної мети.

Початок кримінального переслідування. Щоденно ми бачимо на екранах і читаємо в новинах: «Прокурором, СБУ, чи МВС порушено кримінальну справу». Всі 100 відсотків таких заяв як прокурорів так і адвокатів, будь яких чиновників і журналістів чиста брехня. З 2012 року в Україні взагалі не існує процедури порушення кримінальної справи!!!

Існує електронний журнал вхідної кореспонденції прокуратури – ЄРДР. Ніхто з посадових осіб прокуратури, дізнання чи слідства більше не бере на себе відповідальність і не приймає рішення про початок кримінального переслідування людини. Ніхто не виносить відповідну постанову, де описує достатність приводів та підстав для порушення кримінальної справи як за подією злочину, так і відносно особи. Їх (приводів і підстав) взагалі у кримінальному процесі більше не існує, як не існує і самого терміну – кримінальна справа.

Таким чином з кримінально – процесуального закону зникла посадова особа, яка прийняла рішення про достатність доказів і початок кримінального переслідування людини. Немає і відповідальності цієї посадової особи за небажання чи нездатність виконувати свої обов’язки.

Процесуальний глухий кут.

Повідомлення про підозру надає людині можливість зрозуміти які претензії по відношенню до неї є у сторони обвинувачення і повноцінно реалізувати свій захист. Не розуміючи мету і правову природу цієї дії, її викривили у аналог постанови про порушення кримінальної справи.

Правовий маразм дійшов до того, що підозрюваний бігає від реалізації свого права на захист, оскаржує його у суді, а слідчі судді отримали за законом право і скасовують повідомлення про підозру повністю чи частково. Як наслідок цієї спотвореної мети спотворений і правовий результат. За рішенням судді особа не є повідомленою про підозру, і що далі?!

Розшук. Не складно зрозуміти що це комплекс дій правоохоронців з метою встановити місцезнаходження підозрюваного. Постанова слідчого не є розшуком!

Постанова – це папірець, на який посадова особа виклала своє рішення про початок комплексу зазначених дій. Однак, все що почалось має закінчитись за досягненням результату, простіше, як знайшли то процедура є закінченою.

Має початись наступна процедура: затримання і доставлення до суду, чи затримання і справа про екстрадицію. Просто і зрозуміло, однак не для нашої реальності. Тут біда. Оскільки постанову слідчого не потрібно скасовувати за досягненням її результату, зазначу як і будь-яку іншу його постанову, за спотвореною логікою правоохоронців і багатьох слідчих суддів людина може знаходитись у розшуку вічно. Тут шукають поле для юридичних маніпуляцій і з розумним виглядом тлумачать собі що в голову влізе.

Чому? Тому що замість виконання своїх обов’язків, передбачених законом, виконують замовлення по піару. Підігрують правоохоронцям нездатним досягти мети розслідування і допомагають їм тримати кримінальне провадження зупиненим поза межами існуючих процесуальних строків.

Екстрадиція. Найбільш бездарно ми виглядаємо як тільки виходимо зі своїми кримінальними провадженнями за межі нашої території. Я постійно веду справи щодо екстрадиції останні вісім – десять років. Україна не виграла жодної. Нам відмовляють всі! Англія, Іспанія, Німеччина, Чехія лише у моєму портфелі. Ізраїль на своїй території відмовився навіть вручити повідомлення про підозру.

Майже всі особи, що знаходились. За кордоном і яких наші правоохоронці намагались притягнути до відповідальності, зняти з розшуку. Справи гірші ніж у футболі. Як тільки наші кримінальні провадження попадають до арбітрів, що не судять в один бік, ми програємо з розгромним рахунком. Знищили конкуренцію внутрішнього чемпіонату унеможливили професійний ріст своїх гравців.

Тимчасовий доступ, хоч для мене більш вдалий термін виїмка, стосується отримання конкретних речей – носіїв необхідної для розслідування інформації.

Обшуки – мають за мету пошук доказів за місцем проживання, або роботи підозрюваного чи іншої особи, пошук особи яка приховується. Щось у моїй пам’яті відсутні докази, які були отримані внаслідок обшуку і направлені до суду з обвинувальним актом. Я впевнений, що десятки обшуків проводяться виключно з метою психологічного тиску на людей, які часто взагалі не є фігурантами кримінального провадження.

Свідчення – сбір доказів через очевидців певної події, чи характеристика людини, щодо якої здійснюється кримінальне переслідування. На досудовому розслідуванні покази взагалі не мають ніякого сенсу.

Вбивство часу, нічого окрім оперативного орієнтування слідчого, про що ймовірно буде свідчити людина в суді.

Експертиза – збір доказів через осіб, які мають певний обсяг спеціальних знань. Експерт є таким ж свідком і має давати суду покази під присягою. Експерт відрізняється від свідка – очевидця виключно тим, що використовує не ту інформацію, яку він безпосередньо побачив чи почув під час злочину, а отриману внаслідок використання ним своїх спеціальних знань у певній галузі інженерії чи науки. Монополія чиновників від держави на криміналістичні експертизи унеможливлює конкуренцію і відповідно розвиток.

Найманий держслужбовець не може бути незалежним свідком, в будь якому випадку він керується інструкціями Мінюсту і наказами керівництва НДЦ, отримує заробітну плату з бюджету. Це зменшує його незалежність і створює благодатні умови для корупції.

Речові докази – предмети, які несуть в собі певний обсяг інформації, який стосується кримінального переслідування. Тут маємо біду. Підгодовуючи широко відому з часів комунізму психологію забрати і поділити, у вакуумі відповідальності з’явились існуючи поза процесом і правосуддям незрозумілі органи виконавчої влади.

У Міністерстві юстиції створено якісь позасудові антикорупційні комісії (псевдо – судовий орган виконавчої влади) які вирішують питання реєстрації власності на будь кого. Корупційна складова таких рішень є загально відомим фактом. Наче ракова пухлина у мозку «реформаторів» народилась АРМА.

Ховаючись за неправовими рішеннями слідчих суддів про визнання і реалізацію речових доказів, прикриваючись кримінальним переслідування невстановлених осіб спритні чиновники захоплюють і розпродають за безцінь чуже майно. Треба вдуматись. Відповідно кримінальній процедурі речовий доказ має іти до суду доводячи чи спростовуючи важливу для кримінального провадження інформацію (факт).

Інакше він не доказ. Далі його доля вирішується виключно судом при постановленні вироку. До чого тут нажива?Процесуальні строки розслідування – шахрайство чистої води. Два місяці, чотири, шість, рік, максимальний – чиста маніпуляція.

Фактично справи де людей повідомили про підозру тривають на досудовому розслідуванні багато років. Строки слідства є і надалі будуть фікцією до того часу доки слідчий чи прокурор будуть зупиняти їх перебіг. Треба поставити собі просте питання: чим розшук особи заважає розслідувати кримінальний злочин?

Чим вирішення питання щодо екстрадиції затриманого заважає розслідувати злочин? Та нічим! Підозрюваний не є джерелом доказів, має право мовчати, чи брехати і взагалі отримані досудовому розслідуванні покази не є доказом до свідчення цієї особи в суді. Я впевнений що зупиняти слідство при розшуку чи екстрадиції можливо виключно після закінчення розслідування і підписання обвинувального акту прокурором.

Можливо і далі говорити про інші процедури кримінального процесу. Принципи і підхід я думаю зрозумілий. Стан справ знищує ілюзії захисту прав і справедливості за якою більшість звертається до правоохоронців, затягує у вир безнадії.

Політика та піар замінили аналіз, інтуїцію і досвід талановитих слідчих і прокурорів. Кримінальний закон перестає бути тією межею, яка відокремлює суспільно хворих людей і дозволяє іншім розвивати нашу культуру, економіку і державність.

Теги: блоги