Валерій Пекар: Символи, свята і ритуали — це такі штуки, з якими треба бути дуже обережним

Щоб поставити крапку в питанні про ялинку, треба все ж таки, як кажуть, «вчити матчастину».

Тому виношу з коментарів і розширюю свої пояснення.Зимова яскраво прикрашена ялинка історично має три абсолютно несумісні сенси та складну траєкторію поширення.

1. Язичницька традиція зимового кривавого жертвоприношення існувала у Північній Європі з давніх давен, особливо у фінських народів. Спочатку жертви були людьми, потім тваринами. Нутрощі та кишки на честь поганських демонів розвішувалися на дереві, де вони красиво блищали у морозному світлі. Продовжувати не буду, але там ще чимало огидних деталей.

2. Християнська церква мудро боролася з язичницькими традиціями, не викорінюючи їх, а повністю міняючи сенс. Так зимова ялинка стала Різдвяним символом, до неї згодом додався Санта-Клаус, а нагорі засяяла Віфлеємська зірка. Таким чином кривавий язичницький ритуал перетворився на символ любові, чистоти, надії та сімейної злагоди. Замість кривавого непотребу на ялинці засяяли прикраси, гірлянди та ласощі, а діти стали шукати під ялинкою різдвяних подарунків.

3. Радянська влада боролася з християнською вірою таким же способом — не викорінюючи, а повністю міняючи сенс. Різдво опинилося під фактичною забороною, натомість з’явилося свято Нового року — зі святково прикрашеною ялинкою. Віфлеємська зоря перетворилася на комуністичну п’ятикутну зірку, Санта-Клаус (Святий Миколай) на Діда Мороза [одного з поганських демонів, викоріненого Церквою], а ще невідомо звідки вигулькнула Снігуронька (відомо звідки — з керівних брошур комуністичної партії).

Таким чином, історично ялинка пов’язана з трьома абсолютно несумісними сенсами.

Тепер давайте розберемося з траєкторією.

Церкві не було потреби замінювати сенс ялинки з язичницького на різдвяний там, де язичницької ялинки ніколи не бувало, — у Південній Європі, наприклад.

Але красива різдвяна традиція поступово поширювалася за межі первинного ареалу, адже спиралася тепер на головні християнські цінності, які поділяли по всій Європі.

На терени Російської імперії ялинку привіз зі своїх європейських подорожей Петро І, але петровські новації рідко виходили за межі Санкт-Петербурга та Москви.

Питомий український різдвяний набір жодної ялинки не включав, тож до Києва ялинка потрапила вже досить пізно як відгомін імперської столичної моди.

На інші українські землі, що були під іншими імперіями, ялинка потрапила так само пізно через інші імперські столиці.

Водночас масове поширення ялинки на наших теренах відбулося не в епоху Петра І чи Франца-Йосифа, а саме в радянський час, коли комуністи всіма силами намагалися витіснити християнські символи та свята. Насадження ялинки відбулося у 1920-і роки з усією силою радянського апарату пропаганди, примусу і покарання.

Таким чином, різним українцям та українкам ялинка несе різні традиції та символіку.

1. Є багато українців, для яких ялинка — це християнська традиція, символ різдвяної радості, надії та сімейного єднання. Таку ялинку вінчає Віфлеємська зоря, сходження якої провіщає настання нової доби. Тепло вдягнений старий, що роздає подарунки та ласощі, — це, безумовно, Святий Миколай.

2. Є багато українців, для яких ялинка — це улюблена радянська традиція, символ їхньої колишньої молодості та енергії. Таку ялинку вінчає зірка, символ великої могутньої радянської держави, а тепло вдягнений старий, що роздає подарунки та ласощі, — це, безумовно, Дід Мороз. А значить, десь поруч має бути і Снігуронька (у Святого Миколая, як відомо, подруги не було).

3. Є багато українців, для яких ялинка — символ ненависного совка, з його подвійною мораллю, брехнею та антицерковною пропагандою. Для них при погляді на ялинку з зірочкою, Діда Мороза та Снігуроньку одразу згадуються огидні радянські новорічні анекдоти, гіркий сміх яких допомагав вижити у гнітючій атмосфері пізнього совка.

4. Нарешті, для переважної більшості українців ялинка — це новорічне свято без будь-якого релігійного чи ідеологічного забарвлення. Їм все одно, що там на ялинці, аби було святково. Зірочка нагорі або щось інше, яскраві прикраси, ліхтарики та гірлянди створюють новорічний настрій очікування дива, адже малі діти не переймаються символікою та сенсами. Дід Мороз, Санта-Клаус, Святий Миколай — ці троє зливаються докупи, адже вони всі на одне обличчя.

Цей узагальнений тепло вдягнений стариган підхоплений святковим вихором разом із Снігуронькою (якої ніколи не було в Європі), оленями (яких привезли з Європи лише в останні 20 років, коли українці почали подорожувати), всілякими голівудськими пінгвінами і, звичайно, вуличною їжею, що є найголовнішою народною розвагою по всій планеті, незалежно від віросповідання та ідеології.

Бачите, як все складно?

Тому люди, які ставлять ялинку (не плутати з йолкою) на площі столиці, мають поставити собі запитання: які цінності ми хочемо просувати, а також хто наша цільова авдиторія? І лише після того ретельно відбирати символіку.

Можна піти шляхом свідомого відтворення та посилення християнської традиції.

Можна піти шляхом модерністського ствердження свободи від традицій совка.

Можна піти шляхом постмодерністського поєднання різних стилів та ідей, намішати всякого різного потрошку, щоб кожен і кожна знайшли своє.

В будь-якому випадку, це мусить бути свідоме рішення про продовження традиції, започаткування нової або зміну старої. Символи, свята і ритуали — це такі штуки, з якими треба бути дуже обережним, бо всі деталі мають значення, адже вони стверджують, відтворюють і передають цінності.

Будьмо толерантними й чемними, тільки так виживемо.

Добавить комментарий