Іван Семесюк: Наша проблема тут і зараз – повна дезорієнтація в просторі і часі

Найважливіший текст в історії українського Facebook.

Заради п’ятого абзацу цього посту виник український сегмент Фейсбука. У Фесбуці, за великим рахунком, усі ці роки триває пошук національної ідеї, тобто загального знаменника який зробив би політичний проєкт Україна осмисленим.

Однак, через безплідність цих пошуків саме словосполучення «національна ідея» набуло комічності і навіть певної токсичності, та менше з тим, подальший рух без відповіді на питання – це просто борсання перед загибеллю.

Відповіді типу «хочемо добре жити, від’їбіться від нас» окреслюють оперативну мету але не окреслюють носія та його природу. Це як мати ціль і не мати при цьому снаряду для метання.

Ви ніколи не житимете добре, і ніколи від вас не від’їбуться, якщо не знатимете хто ж ви в біса такий взагалі, і що саме робить вас таким яким ви є, і (головне) яким саме ви хочете бути.

Кріпкі економіки постають на підмурках кріпких культур, а не навпаки. Економіки лише продукують їхні актуальні форми, втім, цей відступ потребує пояснення іншим разом.Балачки про національну ідею останнім часом підзгасли, і це природно, бо суспільство з головою занурилося в отримання суто тактичного політичного досвіду. Але що таке національна ідея і чому час її проголошення настав? Національна ідея – це чітка система понятійних координат, яка окреслює суспільство в просторі і часі, концентрує, створює для нього точку опори і таким чином задає керунок руху.

Робить майбутнє суспільства досяжним, запланованим. Узгодженим і, найголовніше, системним. Важлива деталь. Ви не можете просто взяти і нафантазувати собі національну ідею. Вона має проростати з осмисленого, в нашому випадку ювелірно реконструйованого історичного досвіду, з тієї простої причини, що ідея, яка не корелює з національним інстинктом, тобто з самим способом вашої взаємодії з ЗОВНІШНІМ, така ідея не робе. Отже, дуже стисло з відкиданням подробиць які потребують окремого розгортання.»

Глибоко європейська сутність наших історичних еліт (зокрема середньовічних), а відтак й європейська природа нашої культури в її тяглості, сигналізує й оперативну національну ідею — повернення (саме повернення, а не присмоктування) нації до свого європейського дому через культуру.

Зокрема через її елітарні форми, тобто через культуру високу.

«Тут «Україна – це Європа» не тому, що «у них там добробут, то й нам його давайте», а тому, що це код на основі якого написано програму під назвою Україна в принципі.

В якому б стані не перебувала та Європа, в успішному чи ні, в добробуті чи у злиднях, в ефективності чи навпаки у розгромі – суть не в актуальних на цю мить якостях, а в самій її натурі.

Культура — річ складна, і для того щоби її споживати, а тим пак виробляти, треба докладати дуже серйозних зусиль, а мотивації до цього в нашому суспільстві в цілому відсутні через повністю розбиту ідентичність і як наслідок загальну кволість культурних еліт, технічною причиною чого є фактична відсутність реальної національної освіти.

Сутінки духу – ось їхній стан на сьогодні.

Впровадити такий спільний знаменник можна тільки через ефективну загальнонаціональну освіту і через активну пропаганду культури, а це, у свою чергу, впроваджується лише зверху і строго насильницьким чином.

Принаймні на цьому етапі, з огляду на жалюгідний стан конструкції в якій ми живемо (на мою можливо помилкову думку).

Наша проблема тут і зараз – повна дезорієнтація в просторі і часі. Відсутність не лише кадрів для вирішення проблеми, але й кадрів для її артикуляції, чи то пак діагностики.

Найрозумніші з нас тонуть в понятійному безладі, не можуть чітко визначити навіть самих себе, ходять по колу навпомацки, фантазують, а раз на сто років приходять русскіє і всіх розстрілюють. Це останнє – цілком можливий сценарій й досі.

Але звичайно ж, без визначення «що таке українець», без визначення суб’єкту цього повернення додому, власне того, хто дезорієнтовано б’ється головою не в ті двері, все це теж не має смислу. Дивно, але й цього досі не зроблено.

Я ж сформулював цього носія таким чином: Українець(ка) – особа всякого походження, що перебуває в українській культурній площині, єдиним і безсумнівним знаменником якої є українська мова як головний інструмент культурної комунікації.

Далі ж відкриваєть інша, значно ширша історія – визначення європейськості, яку у нас досить часто поверхнево асоціюють з сучасними політичними модами і відповідними цінностями, не розуміючи природи європейської цивілізації як такої.

У нас її сприймають примітивно, через успішність і толерантність, між тим як сутність її полягає в УСТРЕМЛІННІ.

Тут все впирається в християнську етику взагалі, але це тема для окремого артикулу.

Сама по собі широка трансатлантична спадкова європейськість зараз так само перебуває у понятійній кризі, і саме тому мені здається, що Україна взагалі є виразником цієї кризи, при чому найбільш постраждалим через згаданий вище розгром ідентичності нашим паразитним сусідом.

Зауважу, що кадрова криза настільки глибока, що шансів порішати фактично нема, але є надія.

Щойно ви прочитали найважливіший текст в історії українського Фейсбука.

Добавить комментарий