Юлія Родченко: місто, де часточка душі, де моє дитинство та яке колись повернеться під український прапор

Сьогодні згадувала, що вдома, на Донбасі, не було різдвяних традицій. Різдвяна кутя в нас – це варений рис, мед та потерта на терці цукерка «Ромашка».

Найбільший гастрономічний жах мого дитинства, після холодцю, звісно.

Колядувати цього вечора ніхто не ходив (зазвичай тільки щедрували на «Старий новий рік»).

І майже ніхто не збирався за родинним столом. Але всі чекали на першу зірку, щоб загадувати бажання.

Не знаю чому, не знаю навіщо. Проте це було очікування дива та прагнення дивитись за обрій.

В Києві жодного разу я не бачила різдвяну зірку, хоча, якщо чесно, навіть не шукала. Але в моїй пам’яті завжди горить і горітиме зірка над старою грушею, що сходила і сходить 6 січня.

В місті, де часточка душі, де моє дитинство та яке колись повернеться під український прапор.

Добавить комментарий