Радко Мокрик: цей «брезгливий» тон Мендель дуже показовий
Радко Мокрик
Ок, я мовчав, коли пані Мендель писала про мову.
Бо, в принципі, не дуже є сенс, мабуть, дискутувати. Тепер пішли розмисли про ідентичність.
Добре, кожен має право на власні фантазії. Але в стрічці почав з’являтися новий шматочок з опусу наближеної до президента, який, як на мене, симптоматичний.
Ось: «Розгромні, рекордні 73 % у другому турі теж у суті своїй були революцією. Лишень прийнятною для більшості населення: без брудних наметів, розтрощеного Майдану, негігієнічних і холодних ночей з ризиком бути побитим, знесеним водометами чи обприсканим газом, без усієї цієї революційної «романтики» минулих століть, але з чітким, жорстким і емоційним вироком тодішній владі.»
Цей «брезгливий» тон – дуже показовий.
Не знаю, як пані Мендель, а особисто я під час «негігієнічних і холодних ночей» на Майдані зустрів найкращих людей своєї країни. Оті дискусії «на бочках» на морозі в мінус 20 градусів, з чорними руками і запахом палених шин, коли справді дрижаки хапали від холоду – це крутіше і важливіше, ніж академічні дискусії в найкращих університетах світу.
В «брудних наметах» я протягом місяців зустрічав людей, які кинули все і приїхали рятувати країну від диктатури. Кидали все, використовували свої невеликі запаси грошей, закривали бізнес і їхали до Києва, «бо треба щось робити».
В ночі, «з ризиком бути побитим» я стояв пліч о пліч з незнайомими людьми, яких і після цього ніколи не зустрічав. Це неймовірне відчуття — «свої» — було настільки гострим і прекрасним, що його неможливо описати рядками. Довіра і солідарність.
Не знаю, чи доведеться ще колись в житті відчути настільки сильне відчуття спільноти, як тоді на Майдані. І я страшенно радий і вдячний, що міг бути краплинкою цієї спільноти.
З брудними палатками, негігієнічними ночами і ризиком бути побитим. Бо я не знаю, чи є щось прекрасніше за відчуття тієї справедливої напруги і відчуття солідарності на межі екзистенційної небезпеки між людьми, об’єднаними спільною і чесною метою.
А це фото я зробив зранку 19 лютого 2014 приїхавши на Майдан. Я не знаю, хто ця жінка, ми не спілкувались. Я з якимись чуваками був надто зайнятий розбиранням бруківки біля пошти. І переносячи мішки з бруківкою від пошти до профспілок (де стояли беркути), побачив цю жінку і нашвидкоруч зазнимкував. І як на мене – вона прекрасна. Ось це і є – Майдан.
Наталя Півень
Випускниця факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Починала із роботи у регіональних ЗМІ. В команді Svoboda.ua з квітня 2022 року.