Катя Бльостка: щастя — це не виправдовуватись за свої мрії та бажання

блоги

Катя Бльостка

«Женскоє счастьє — бил би мілий рядом. Ну а больше нічєго не на-а-до…».

Пам’ятаєте цю пісню? Не викликала вона у вас ніяких запитань? Що таке це «женскє щастя»? Можна бути щасливою саме по-женскі? Знаю, що хворіть «по-женскі» точно можна, а от бути щасливою, саме в цьому ключі, це як?

Чому, перекинувши за «драбинку» два бокальчика ігристого та дрипнувши ним на нову сукенку в борді стрази, ми, із хмельними сльозами на очах, що блищать, як та пектораль в променях штучного світла, бажаємо подрузі: «Анжела, дєвочка моя! Подивись мені в глаза! Простого тобі женского щастя, моя зозулька!…».

Чому відсутній термін «чоловіче щастя»? А «Просте чоловіче щастя»?Чому наше щастя, взагалі, заганяється в якісь рамки? Невже воно не може бути просто людським і суб’єктивним?! Для кожного своїм! Хтось знаходить його в партнерстві, живучи амбіціями чоловіка . Хтось — в материнстві, дітях, гуртках з образотворчого карате, бойового макраме та золотистих ретривирах . Для когось щастя — це кар’єра і зарплата з шістьма нулями, для когось — рух, постійні зміни, пригоди, виклики та стрибки в невідоме.

Хтось знаходить щастя в балансі, поєднуючи все вище перераховане, а хтось розуміє, що абсолютно щасливим може бути лише на одинці з собою…

Хіба ж вся прєлєсть цього оспіваного щастя не в тому, що воно — не капронові колготи, які можна розтягнуть і напнуть на любу ср@ку? Звідки у нас, людях, ця потреба узагальнювати і транслювати своє бачення щастя на Маню/Таню/Ганю?

Чому ми звикли вважати, що наше щастя до душі всім іншим людям і вважати їх, автоматично, нещасливими, якщо ці «тапки» їм жмуть? Нещодавно на очі мені потрапило інтерв’ю популярного «філософа», в якому зазначалось, що жінка щаслива лише будучи ЗАмужем і надихаючи свого судьбоносного на дєла вєлікіє. От вона має надихать. Тоді його чекає успіх. А вона ж цим успіхом має живитись.

Їй достатньо. Принаймні, їй цього повинно бути достатньо. Лежить він, значить, на дивані (в глазах тоска, в грудях томленьє), навчившись переключать канали на пульті одним лиш вздохом, а дєла вєлікіє все не робляться… Хто винен? Жона!

Не вдохновляє, не мотивує, не має підходу… І, перейнявши дану філософію, пруть прекрасні діви до психологів з одвічним екзистенційним «Як мого рябчика на політ же натихнути? Що ж я, сука на танкетці, роблю неправильно?».

А на питання психолога «А тебе саму що надихає? А як ти себе почуваєш, чого хочеш, про що мрієш? А яке майбутнє ти для себе бачиш?» відповіді нема. Мовчки блимають очима. Тиша стоїть така, що чути, як комар пердить між ясними тюлями. Чому це «жіноче щастя», в кінцевому результаті, обслуговує чоловіків, які схильні у всіх своїх невдачах винити жінку, яка, іш ти, не вміє мотивувати?!Для мене щастя — це свобода.

Свобода обирати яким це щастя повинно бути саме для мене. Щастя — це незалежність від чужої думки. Це відсутність бажання відповідати очікуванням суспільства, яке проектують «чоловіки-філософи» задля підтримки власного комфорту на всіх рівнях.

Щастя — це не виправдовуватись за свої мрії та бажання, не доводити їх адекватність та актуальність, не просити дозволу на їх присутність в моєму житті. Так, саме у МОЄМУ житті. Щастя — це розуміння, що я належу собі і сама обираю дорогу, якою крокую, сама обираю темп, яким крокую і те, з ким її розділяю.

А що для вас «жіноче щастя»? А чоловіче? А людське? Нагадую, що правильної відповіді нема

Сорока Аліна

Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Почала працювати в газетах на Прикарпатті, потім - у Львові. Згодом доєдналась до команди Svoboda.ua.