Андрій Бондар: хто ж прийде на зміну гетьманові Скоропадському в цьому захопливому забігу на роль улюбленого персонажа історії?
Андрій Бондар
Будучи не істориком, а звичайним спостерігачем, пам’ятаю, як уже в незалежній Україні залежно від суспільних настроїв змінювалося ставлення до головних фігурантів Перших визвольних змагань 1917-1920 років, що завершилися відомо як.
Винниченко, Петлюра, Грушевський досить успішно повертались у суспільну свідомість у 1990-х роках, хоча усім їм закидали брак рішучості й інші гріхи історичних постатей, які все просрали, але могли все зробити як слід, якби справді мали талант до державотворення і вміли домовлятися з власним народом.
Початок 2000-х – це раптове воскресіння Нестора Махна: фестивалі в Гуляйполі, романтизація «анархії в Українї» й письменник Ульяненко на бричці.
2010-ті роки – початок великого повернення гетьмана Скоропадського, якого нині особливо полюбляють наводити як приклад здорової панської (консервативної) альтернативи вошивим соціал-демократичним і соціал-революційним лузерам.
Мовляв, він, безперечно, міг би все зробити як слід – ось спогади, самі почитайте, який мудрий чоловік.
І нині, вже на початку 2020-х, наскільки я бачу, Скоропадський упевнено лідирує в конкурсі на головного віртуального українського збавителя, в якого теж нічого не вийшло, бо ж нам, повторюю, відомо, як закінчилися ПВЗ.
Але в Скоропадського нічого не вийшло чомусь якось не так безнадійно, як у Винниченка, Петлюри чи Грушевського, вже не кажучи про Махна.
Скоропадський таки мав талант до державотворення, але обставини не були сприятливі. Й ось почалися 2020 роки.
ПВЗ мають не так багато головних фігурантів.
Тому цікаво: хто ж прийде на зміну гетьманові Скоропадському в цьому захопливому забігу на роль улюбленого персонажа історії в епоху, коли в нас нічого не вийшло?
Петренко Ігор
Автор аналітичних статей та інтерв'ю про українську політику і культуру. Активний учасник Революції Гідності. Цікавиться новинною журналістикою та геополітикою. Зі Svoboda.ua з початку заснування.