Віктор Трегубов: в мене претензії не до людини, що сидить в ОП, в мене претензії до політик, що вона просуває
Віктор Трегубов
Добре, я вичекав трішки часу. Тепер готовий написати.Півтора роки тому ми тому розпочинали Рух Опору Капітуляції.В усіх своїх виступах тоді я підкреслював: в мене претензії не до людини, що сидить в ОП, в мене претензії до політик, що вона просуває.
А претензії були обгрунтовані. Політика протидії Росії згорталася, на фронті оголошувалося псевдоперемир’я, Єрмак у виступах висловлював сподівання “невдовзі провести місцеві вибори на окупованих територіях” (проблема як в самому сподіванні, так і в тому, що говорячи про окуповані території, він явно не тримав в голові Крим), і все робилося з розрахунку на те, що от-от Зеленський особисто зустрінеться з Путіним, і після цього станеться перелам — досвічений офіцер КВН задавить досвіченого офіцера КДБ харизмою та хлопчачим шармом.
Десь півроку тому я вирішив, що цей курс не зміниться. Провладні спікери тримали курс на дружбу-жвачку з ворогом, свіжепризначений Арестович розповідав, що вітає роботу медведчуковських телеканалів, в Раді закидали ноги на стіл Дубінський з Бужанським, і десь в кутку на все це тихо дрочив Ківа.Десь тоді я остаточно перестав стримуватися в висловлюваннях щодо президента, його офіса та його політичної сили.
А моя політична сила першою підняла тему імпічмента — саме тому, що курс ОП був несумісним з національною безпекою.
Кілька днів тому, втім, мене змусили впасти в охеріння важкого ступеню. Я досі перебуваю в ньому.Після того, як фракції була обрізана крайня плоть в особі Дубінського, після того, як з загашнику достали петицію 2018-го року, яку ми ж свого часу і штовхали і тупо перекрили повітря ключовим каналам групи Медведчука, я кілька днів намагався просто перевірити, чи не намахалово це.Зараз мені здається, що ні, не намахалово.
Можливо, за цим стоїть якийсь психологічний перелам в ОП. Можливо — корінна зміна електоральної політики (це припущення виглядає обгрунтовано — на днях розпишу в колонці для “Ліги”). Можливо прийшли якісь привіти від нової команди влади в США (чесно кажучи, тут я якраз не впевнений — замало часу, плюс трішки знаю, який ворох питань перед кабінетом Байдена навіть по міжнародці, не кажучи про внутрішню політику).
Але поки виглядає не як маневри, а як щире посилання Медведчука на три веселі літери.Мене переконали, до речі, навіть не телеканали. Мене переконало те, що в списку санкцій — авіакомпанії, що займаються перевезенням медведчуковського тухеса з Київа до Мордору та навпаки. Це не те, що впадало в око, і не те, що піарили в ОП, але це такий хід, без якого можно було б і обійтися, якби не хотів видати саме особистий ляпас. І воплі Рабіновіча, і вереск Шарія — найкращі звуки, які я чув за довгий час.
Кажу зараз особисто за себе: якщо це справді тенденція, а не якийсь випадковий порив, ключову мою претензію до Зеленського буде знято. Навіть дві: в одне й те саме місце одночасно відправили посла від Путіна та посла від Коломоя, і якщо вони там і залишаться, це багато вартуватиме. Це не означає, що я раптом заціню, наприклад, політику ОП щодо НБУ чи перестану ходити під суди по Ріфмастеру. Але якщо я справді переконаюся, що замість капітулянтсько-мизамірних позицій Офіс президента піде на жорстке протистояння з ватою та зрештою почне латати дири в нацбезпеці (хай сам, хай з благословіння Вашингтону — тут якраз важливий сам крок) — я його в цьому повністю підтримаю. Знов-таки — нічого особистого, просто дуже люблю нашу країну.
Зараз до цього було зроблено дуже великий крок.
Петренко Ігор
Автор аналітичних статей та інтерв'ю про українську політику і культуру. Активний учасник Революції Гідності. Цікавиться новинною журналістикою та геополітикою. Зі Svoboda.ua з початку заснування.