Катерина Ботанова: велика родина — це коли всіх і всього так забагато, що майже нічого не лишається для кожного окремо
Катерина Ботанова
Знаю кількох мам різного віку, починаючи з моєї власної, які дуже хотіли мати багато дітей, десь так четверо-п’ятеро. (У моєї мами є версія, що вона хотіла семеро.)
Але знаю дуже небагатьох, які мають трьох — і це вже так багато, — і буквально пару тих, хто має більше. Зазвичай, ідеться про те, що зупиняють житлові умови, фінансові обставини, здоров’я.
Але якщо попити чаю трохи довше, з’явиться втома, глибока жіноча втома від необхідності поєднувати своє мамство та професійні бажання, домогосподарство і кар‘єру чи освіту. А якщо ще вина випити — ми зізнаємося одна одній у тому, як виснажені ми буваємо (часто, щодня, переважно) від власних дітей.
Тому що діти, крім величезної любові та радості, — це ще постійна вимога присутності, турботи, розуміння, віддавання, внутрішньої стабільності та спокою. Це постійний емоційний шантаж, тестування кордонів, суперечки та конфлікти. Тоді звідки це бажання мати купу дітей? Навіщо цей пасторальний образ великої дружньої родини, яка збирається за столом і весело сміється?
Що це каже про нас? Про потребу підтримки? Про очікування беззаперечної довічної любові (ну і класний «стакан води», звісно)?У мого чоловіка шестеро братів і сестер. Його покійні батьки були з родин із багатьма дітьми. У кожного з братів-сестер — від двох до чотирьох дітей. Усі, крім нього, і досі живуть в околицях Роттердама. Тому уродини чи Ведикодні — це завжди квест: як і де зібрати разом зо 25 людей.
Про весілля і похорон я краще помовчу. Мені забрало пару років, аби просто запам’ятати всі імена. Вони дуже дружні, підтримують одне одного і вкладають купу часу та енергії, щоби цей контакт тривав. Але щоразу опиняючись у цій «веселій дружній родині за столом», як оце щойно, не можу не бачити постійну боротьбу за увагу, конкуренцію професійних досягнень і побутових дрібниць, провалені кордони та проблеми із розуміння приватного простору. Це фантастична групова динаміка, в якій не лишається часу та енергії на персональну взаємодію, слухання, бачення.
Немає подарунків на свята, дитячі успіхи відзначаються повідомленнями у спільному чаті. Велика родина — це коли всіх і всього так забагато, що майже нічого не лишається для кожного окремо. Коли комплекси старшої сестри/брата, відповідальної за всіх, і молодшого брата, який в останні шкільні роки лишається в домі сам, бо всі старші вже роз‘їхались, а то і мають свої родини.
Коли онуків так багато, що встигаєш хіба потримати кожного на колінах пару хвилин. Велика родина — це багато тепла і пронизливої самотності, взаємопідтримки і персональної неважливості, зникомості.
У великій родині стороннім немає місця.
Наталя Півень
Випускниця факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Починала із роботи у регіональних ЗМІ. В команді Svoboda.ua з квітня 2022 року.