Євген Якунов: боюся, як би нас без нашого відома не розділили на суцільних кив і фаріонів, без будь-якої третьої альтернативи
Євген Якунов
Фаріон, Кива і «один народ?”
Я поважаю людей переконаних і з принципами.
Але чи завжди обов’язковою є демонстрація своєї принциповості у брутальний спосіб?
Читаю в новинах одного з провідних інформагентств про те, що відома захисниця української ідентичності назвала відому спортсменку «біологічним сміттям» — в ефірі якогось телеканалу. І намагаюся зрозуміти: навіщо це було зроблено?
Навіщо завдано образу людині, яка відстояла на Олімпіаді честь українського прапора і спілкується українською мовою, але мала необережність обійнятися із російською колегою?
Можна було покритикувати її за це? Так, звичайно. Але називати «біологічним сміттям»… — це вже перебір.
І справа не в щирості чи не щирості цих образливих слів. Може, воно, й справді, комусь болить.
Але спитаймо себе, словами одного з голлівудських кіногероїв: «А це допоможе?» У вихованні патріотизму? У відчутті себе справжнім українцем? Це — допоможе?
Інша українська олімпійська спортсменка уникла російських обіймів, але давала інтерв’ю російською мовою. За що заслужила епітету «курка» і коментаря “с*ань господня” і “ку*ва” від іншої борчині за українську ідентичність.
І це теж процитували провідні агентства.
Передбачаю, в коментах мені напишуть: не треба звертати уваги на маргіналів, цивілізовані українські націонал-патріоти до такої ницості не опускаються.
Але ж як не звертати уваги, якщо їх — Фаріон і Ніцой запрошують на телебачення, а потім радісно цитують популярні агентства та інші ЗМІ?
Навіщо це робиться?
А навіщо ми, друзі, націонал-патріоти, у ФБ цитуємо, скажімо, Киву?
З його сентенціями про “відродження фашизму й нацизму” в Україні? Навіщо?
Я скажу, для чого це робиться. Аби показати “дебільність” своїх опонентів.
Повірте мені, цитування записних “патріотів» і «патріоток” з їх “біосміттям” і “ку*вою” певною частиною української спільноти сприймається так само, як цитування “проукраїнською” частиною суспільства сентенцій Киви.
Навряд чи аргумент, що нема чого порівнювати малограмотного самозванця з двома освіченими достойницями спрацює, бо ж вищеназваний громадянин теж у нас достойник — кандидат наук та ще, на додачу, народний обранець і теж усюди, де тільки може, називає себе патріотом.
Мабуть умовні Фаріон і Кива взаємно образяться на порівняння одне з одним.
Але, як на мене, і в одному й в іншому випадку маємо те саме явище: настільки глибоку віру у власну винятковість, що всі інші люди з їх височини здаються “ такі махонькі- махонькі, як ото миші… пардон кріси”.
А якщо кріси, то їх можна — підборами…
Я кажу “умовні”, бо таких, на жаль, в кожному політичному спектрі, як проса насіяно. І вони не просто узурпували собі право принижувати незгодних, а й публічно вимагають покарань, репресій щодо «винних».
Вони пильно стежать, щоб ідейно близькі їм політики не схибили і вчасно засудили публічно (бандерівських фашистів чи навпаки — українофобів).
І тих, хто завагався одразу звинувачують в м’якотілості чи нещирості (“ага, вскрилася консерва!!!”).
Започатковане в патріотичній блогосфері таврування тих, хто не визначився, мемом “какаяразніца”, насправді , притаманне й іншій частині нашого суспільства, яке живе в парадигмі колишнього СРСР. Для них теж не бачити різниці між вояками УПА і Червоної армії — моральний злочин.
Не апелюватиму до тих, хто мені чужий. Поговоримо між своїми. І до своїх — знову те саме, кляте запитання: “Все це безкомпромісне викриття, цькування — воно допоможе?”
І якщо допоможе, то в чому? Для чого це все робиться?
Щоб відділити зерна від полови?
Ну добре, відділили, то що тепер наповнювати два різних лантухи: ”добірне зерно” -до одного, “нікчемну полову” — до іншого? Самосегрегуватися за принципом: “праведний — невірний?”.
Я не хочу бути таким собі білим пальтом серед бруду. Не хочу звинувачувати нікого.
Є об’єктивні суспільні процеси, які не так легко спинити. Один з них — варваризація суспільства, яка є супутницею війни.
Коли протиріччя “однодумець — опонент” вкрай загострюється до дихтомії: “бойовий побратим — перевдягнений ворог”.
Але й не можу без тривоги споглядати до чого ці суспільні зміни ведуть.
Вираз “одиннарод” сьогодні став геть токсичним.
Попри різні сенси, що криються в ньому. Не хотів би, щоб ця токсичність стосувалася єдності українського народу.
Боюся, як би нас без нашого відома не розділили на суцільних кив і фаріонів, без будь-якої третьої альтернативи.
Коломієць Ганна
Випускниця Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка. До 2022 року працювала редакторкою стрічки новин в міжнародному інформаційному агентстві. Спеціалізується на висвітленні подій суспільно-політичної тематики, а також новинах міжнародної політики. В команді Svoboda.ua з січня 2023 року.