Костянтин Касай: Пенітенціарна система України – застаріла пострадянська система, що не виконує своє основне завдання
Депутат Верховної Ради України IX скликання від партії «Слуга народу Костянтин Касай поділився своїми думками щодо необхідності реформування вітчизняної системи покарань та модернізації місць несвободи в Україні, адже проблема утримання людей в умовах державних в’язниць сьогодні постає надзвичайно гостро.
— Костянтине Івановичу, Ви є членом комітету ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій та головою підкомітету з питань тимчасово окупованих територій України. Розкажіть більше про свою роботу в стінах парламенту.
Здебільшого моя законотворча діяльність стосується саме напрямків діяльності профільного комітету. Я є співавтором десятка законопроектів, які в подальшому стали законами. Взагалі ж законопроекти, які подаються на розгляд ВРУ членами комітету і які були попередньо схвалені комітетом, зазвичай у стінах ВРУ набирають конституційну більшість голосів, їх підтримують більше 300 депутатів. Робота комітету завжди є збалансованою та конструктивною навіть попри різні політичні погляди та різні підходи членів комітету, до якого входять представники різних фракцій – «Слуги народу», «За майбутнє», «Європейської солідарності», «Голосу», «Опозиційної платформи «За життя».
Рішенням комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій Вас обрали керівником робочої групи з питань моніторингу місць несвободи. Хотілося б детальніше почути саме про цей напрямок роботи Вашого комітету.
Постійний моніторинг місць несвободи – це дуже важлива і відповідальна робота комітету. Такий моніторинг проводився членами комітету починаючи з 2019 року за тісної співпраці з представниками Офісу омбудсмена та правозахисними організаціями. У 2021 році до нього долучилися представники Офісу Генерального прокурора Ірини Венедіктової та Альона Вербицька, керівник Консультативної ради з питань забезпечення прав і свобод захисників України при Офісі президента України. Окремо хочеться зазначити, що Ірина Венедіктова активно долучається до наведення ладу в пенітенціарній системі, зокрема було реорганізовано відповідний департамент в складі Офісу Генерального прокурора та підсилено фаховими працівниками з відповідним досвідом роботи.
Чому серед усіх проблемних питань в Україні Ви зацікавилися саме системою покарань?
Тому що пенітенціарна система України – це застаріла пострадянська система утримання в’язнів і вона не виконує своє основне завдання, що на неї покладене.
І в чому це завдання полягає?
Завдання полягає в ресоціалізації засуджених, аби вони ставали не лише законослухняними громадянами, але й в подальшому могли знайти своє гідне місце в соціумі. Такого сьогодні не має! Свідомо чи несвідомо працівниками Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України вчиняються різні методи психологічного, фізичного, матеріального впливу на засуджених та членів їхніх сімей, які не сприяють «перевихованню» засуджених. В сучасній Україні, на жаль, відсутні приклади, коли людина, яка відбувала покарання, успішно пройшла ресоціалізацію, була прийнята суспільством, створила успішну справу та мала б сім’ю.
Та чи не логічною є ця проблема, зважаючи на умови утримання людей у державних в’язницях? Скільки журналістських розслідувань та репортажів висвітлювали цю проблему, а у суспільній свідомості настільки міцно вкорінилася стереотипна картинка переповненої камери з облупленими стінами, що іншу складно й уявити.
Наразі в Україні понад 52 тис ув’язнених і засуджених перебувають у 121 установі виконання покарань та слідчих ізоляторах. Наша держава входить до числа країн із найбільшим числом ув’язнених з показником 125,7 ув’язнених на 100 тис населення. Це число є вищим за середній показник по Європі, де 106 в’язнів на 100 тис населення. Більшість приміщень УВП та СІЗО потребують ремонту через невідповідність елементарним правилам санітарії та гігієни. Деякі будівлі та комунікації настільки зношені, що ремонт не допоможе, адже збудовані вони понад 100 років тому. Практично в кожному СІЗО дійсно є проблема перенаповнення камер – по 30–40 чоловіків перебувають в одній камері місяцями, роками, на казенних матрацах, інколи навіть без постільної білизни, без повітря, з пліснявою на стінах, з тарганами, тобто в абсолютно антисанітарних умовах. У СІЗО закриті люди, які перебувають під слідством, тобто їхню вину не доведено судом, і не виключено, що когось з них визнають невинним. Згідно з європейськими стандартами утримання в таких умовах трактується як катування та жорстоке поводження. З 4 по 13 серпня 2020 року представниками Європейського комітету із запобігання катуванням та поганому поводженню було здійснено візит ad hoc до України. Головною метою візиту був огляд поводження з особами, які перебувають під вартою в пенітенціарних установах, зокрема, у колоніях № 25, № 100 на Харківщині та колонії № 77 у Бердянську Запорізької області.
Можливо, Ви зможете навести ще приклади міжнародної співпраці з установами, які опікуються утриманням людей у місцях несвободи? Чи використовується український досвід у міжнародній та світовій практиці?
Авжеж. Стан вітчизняної системи виконання кримінальних покарань завжди викликав виправдану критику не лише з боку як вітчизняних, але і міжнародних правозахисних організацій, громадськості і навіть державних органів, зокрема, з боку вже згаданого мною Європейського комітету з запобігання катуванням Ради Європи, який з 1998 року відвідує українські пенітенціарні установи. Під час візитів іноземні фахівці прискіпливо аналізують ситуацію з поводженням із в’язнями та умовами тримання. За результатами таких візитів публікуються детальні доповіді про виявлені проблеми та рекомендації. До речі, доповіді та рекомендації нашого комітету часто використовуються для обґрунтування Європейським судом з прав людини своїх численних рішень проти України за заявами українських в’язнів. Україна входить у трійку «лідерів» за кількістю скарг до ЄСПЛ на умови утримання у в’язницях. Із майже 60 тис судових справ, які чекають рішення, приблизно 15% – проти України. Щороку наша держава програє десятки справ у ЄСПЛ за порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через неналежні умови тримання та медичне забезпечення. Сума компенсацій за рік становить десятки мільйонів гривень. Виходить 6–10 тис євро на особу, які необхідно виділяти з держбюджету.
І це лише сума компенсацій. Якими ж є витрати держави загалом на таку недосконалу систему?
Вже давно варто визнати, що пенітенціарна система вартує державі суттєвих ресурсів на утримання і щороку сума на її потреби зростає. Зокрема, у 2014-му році було витрачено близько 2,5 мільярдів гривень, у 2017-му сума зросла вже до 4,1 мільярда гривень, а цьогоріч на фінансування системи покарань з бюджету буде витрачено понад 6,5 мільярдів гривень. Це значні кошти для держави, що воює.
Чи можете Ви навести конкретні позитивні приклади змін, які сталися за останній час?
Наприкінці 2019 року Владиславом Сидоренко було знято документальний фільм «ЗОНА 77». У фільмі автор максимально доступно та правдиво висвітлив нелюдське відношення до в’язнів керівництва колонії №77 у Бердянську, про яку я вже згадував. Після виходу фільму, розголосу та резонансу з цього питання, напевно, в європейській країні керівництво міністерства юстиції України ініціювало б службову перевірку відсторонення такого керівництва з подальшим звільненням та направленням матеріалів до правоохоронних органів. Наголошую – напевно, у європейській країні. Що ж ми маємо у нас, хронологічно: у грудні 2019 року вийшов фільм, у серпні 2020 року відбувся візит представників Європейського комітету з запобігання катуванням Ради Європи, у грудні 2020 року до Кабінету міністрів України надходить доповідь за наслідками візиту до колонії 77, у січні 2021 року начальник колонії 77, Чукін Максим, йде на підвищення, його переводять до департаменту виконання покарань у Києві, а начальником колонії призначають його першого заступника, Коротича Максима. Не зрозуміло, з яких підстав наказом міністра юстиції України посадових осіб, до діяльності яких було безліч питань у правозахисників та європейських партнерів, призначено на вищі посади. Тільки після розгляду цього питання на комітеті та безпрецедентного розголосу посадовими особами міністерства юстиції України та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань були проведені кадрові рішення та звільнено з займаних посад керівництво 77 колонії.
Як Вам вдається поєднувати роботу у стінах парламенту та на власному окрузі? Яких результатів вдалося досягти?
Я постійно перебуваю на зв’язку з територіальними громадами, здійснюю регулярні візити та проводжу прийоми громадян з соціально-побутових питань. В окрузі ми відкрили приймальні громадян, де мешканцям завжди готові надати фахові поради та практичну допомогу. З головами територіальних громад ми також постійно ведемо конструктивну співпрацю та постійний діалог. І зазначу, що під час роботи ми не зважаємо на те, представниками яких партій є голови громад, адже нас делегували люди і довірили вирішувати їхні потреби. В своїй передвиборчій програмі основний акцент я приділяв ремонту та відновленню інфраструктурних об’єктів – ремонту та будівництву автомобільних доріг, модернізації інфраструктурних об’єктів, ремонту опорних шкіл, оснащенню медичних закладів. Впродовж 2020-2021 рр на території округу «Укравтодором» було реалізовано ряд інфраструктурних проектів щодо нового будівництва автомобільних доріг та відновленню існуючих доріг міжнародного та державного значення. Такі роботи проводилися в рамках президентської програми «Велике будівництво». За державницьку позицію особисто хотів би подякувати колишньому голові «Украватодору», а тепер міністру інфраструктури України Олександру Кубракову. Зазначені роботи були б не можливі без участі і сприяння голови Полтавської обласної державної адміністрації Олега Сенєгубова та голови Полтавської обласної ради Олександра Біленького.
У свою чергу я також дякую Вам за розмову і бажаю плідної законодавчої роботи у парламенті та на Вашому окрузі!
У липні 2019 року Касай Костянтин Іванович був обраний народним депутатом України по 149-му мажоритарному округу Полтавської області, що включає Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Машівський, Новосанжарський та Чутівський райони від партії «Слуга народу» з результатом 36,48 %. Закінчив Полтавський державний технічний університет імені Юрія Кондратюка за спеціальністю «Автомобільні дороги та аеродроми». Працював головним інженером Кременчуцького дорожньо-експлуатаційного державного підприємства, інженером І категорії Служби автомобільних доріг Полтавської області, головним інженером, начальником філії «Полтавська дорожня ремонтно-будівельна дільниця», директором приватного підприємства «Полтава Будсервіс», директором ТОВ «Полтавабудсервіс плюс». Одружений, має чотирьох дітей.
Підготувала Марія Чайка
Наталя Півень
Випускниця факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Починала із роботи у регіональних ЗМІ. В команді Svoboda.ua з квітня 2022 року.