Пятница, 07 октября, 2022
Наука
12.09.2022

Травми війни у дітей американці лікують арттерапією

Дитячі травми війни арттерапією лікує Ніколь Портер Віллкокс, психотерапевтка з Америки. Вона проводить тренінги для українських колег та допомагає маленьких жителям країни подолати наслідки травмуючого досвіду, пише видання Рубрика.

«Вербальні функції мозку вимикаються, а сам мозок починає працювати з усіх сил, аби знайти відповідь на запитання: «Чому це сталося зі мною?» Якщо з цими нав’язливими думками не працювати, з часом вони можуть призвести до фізичних розладів та/або тривожних звичок, які також викликають проблеми з фізичним здоров’ям дитини. Негативний досвід війни живе в тілі. Ми не можемо змінити того, що сталося — але терапевтична підтримка й тепле людське спілкування здатні змінити те, як дитина переживає досвід війни, та повернути їй відчуття захищеності», — сказала Ніколь.

Ніколь Портер Віллкокс пояснила, що дитина, яка малює те, що пережила та відчула, здатна як у казці уявити дійсність по новому та отримати зцілення душевних ран.

«Наші травматичні спогади значною мірою базуються на образах. І арттерапія відкриває нескінченні можливості для вивільнення й трансформації цих образів». 

Український психолог Руслана Мороз, яка працює з дітьми за методом арттерапії розповіла про хлопчика, який став її клієнтом та має гарні результати реабілітації:

«Його оселя зруйнована, тато загинув. У цього хлопця була величезна лють на тих, хто це зробив — але й величезна безпорадність. Він розумів, що він, 5-річний, не може зробити нічого проти тих, хто вкрав у нього житло й рідну людину. Ми з цим хлопчиком зробили невеликі лялькові опудала російських окупантів і поховали їх у дворі. Малюк сам рив «могили», сам закопував лялькових окупантів, потім поставив невеличкий хрест і покропив водою — й поки він робив все це, з нього наче виливався біль і йшов у землю. Маленький пацієнт відіграв свої почуття — і це повернуло йому контроль і відчуття захищеності. Щезли нічні жахи.  Дитина може колошматити іграшкового ворога, рвати власні малюнки на шматки, кричати, тупцювати — це все нормально. Ми даємо цьому відбутися й спостерігаємо — аби надати допомогу, коли це необхідно», — поділилася Руслана.