Едгар Еріххартман: як зрозуміти та попередити ймовірний задум ворога з точки зору психології груп
Едгар Еріххартман
Опишу коротко і доступно динаміку настроїв населення під час воєн, що відбувається на психологічному фронті. Як це може вплинути на кожного з нас та як зменшити негативні наслідки.
1. Динаміка дуже проста:
Стається щось жахливе і неочікуване — спочатку, це шок. Ти дієш автоматично по програмі виживання. Розум намагається перебирати варіанти майбутнього, щоб якось підготуватися до нього і не може цього зробити. Планування обмежене до декількох годин.
Потім повертаються базові емоції і з шоку може бути вихід у різні стани. Наприклад, відчай, жах, заперечення тощо. Українці масово вирішили відчути сильну ейфорію від того, що ми вистояли ці перші години і дні, і кинулися до бою. Це дуже добре, це показує силу психічного ресурсу.
Але ейфорія не може триматися постійно — це не економічно до ресурсу психіки. Тому, будь ласка, дуже добре запам’ятайте і просто знайте про цей цикл настрою. Коливання настрою — це НОРМАЛЬНО.
2. Вплив провини.
Найстрашніше звісно в цьому — не знати, що з тобою коїться, і вірити в те, що ці почуття будуть тепер назавжди. Звісно, не назавжди. Дуже довго боятися чи тривожитись теж не вигідно організму і він знайде, як впоратись і з тим. А наступні знання в тому допоможуть:)
Війна проходить не лише на лінії фронту — це не гучні слова, це завдання ворожих сил інформаційно-психологічних операцій. Війна вже всередині кожного: на лінії фронту вона фізична, поза ним — вона психологічна і це не другорядне питання. Настрої людей такі ж важливі, як техніка.
Під час ейфорії усі відчули єднання, ніби ми стали на якийсь час одним організмом, одним тілом, кожен став іншому близьким родичем, так відбувається коли емоції синхронізуються. І тоді сили мобілізувалися. Річ у тім, що так може синхронізуватися і якась інша емоція, негативна.
Але психологічна війна — це атака на ідентичність кожного, на базові питання «Хто я», «Яка моя функція», «Яке моє місце у всьому, що коїться», «Що я маю робити». У військових з цим проблем переважно немає, там все чітко, а у цивільних ідентичність під ударом сильно.
Саме ця неможливість кудись приткнутися, постійна провина, яку зараз відчувають так багато людей і є атакою на ідентичність. Провину відчувають УСІ, хто не відчуває безпосередній страх. Для психологів це пряма, на одному кінці провина, на іншому страх.
На фронті страшно і там немає місця провині, а в тилу деморалізує провина. І те, і те почуття нормальне в деяких межах. Якщо воно затоплює, психіка не справляється. Якщо затоплює страх, боєць заклякає на місці. Якщо в тилу затоплює провина, людина перестає нормально працювати.
Важливо не дозволяти провині заморожувати себе в бездіяльності. Так, не всі зараз в лавах героїчного ЗСУ, але ми і ЗСУ — це одне єдине тіло. Не дозволяти переконувати собі себе, що якісь наші дії тут неважливі. Інакше побудуються захисти знецінення себе і виведення з ладу одиниці.
24-го лютого ми відчули, що ми одне тіло. І психологічно це правда. Кожен має вплив на кожного — посмішка в Рівному, гарний настрій у Львові і якісно виконана робота в Тернополі передасться через сотні рук і врятує життя солдату в Харкові. Це і є єдність духом.
Зараз немає неважливої роботи, немає неважливих людей. Кожен може докластися по крихті і ті підари вдавляться. Допомагати одне одному онлайн, поширювати інформацію — теж дуже важливо. Тримати зв’язок, м’яко переконувати, підбадьорювати, жартувати — теж важливо. Берегти себе і турбуватися про своє виживання — неймовірно важливо. Варити каву клієнтам кав’ярні, дякувати, малювати меми. Усе.
Найкращий засіб від атаки на ідентичність — це чітко знати свої сильні сторони і визначити свій сектор оборони, як у стрілка в ЗСУ — до 40 градусів, чи до 120 у кулеметника. Не намагатися тягнути все, визначитися і робити щось, і робити це добре.
Уявіть, що ЗСУ — це білі кров’яні тільця, що вбивають хворобу, а тіло хворіє. Без усіх інших клітин вони не зможуть так добре справлятися як зараз. Кожен зараз є важливою клітиною в тілі. Кожен має функцію. Кожен має її чітко знати і виконувати. Носити поживні речовини, думати,
Матері он навіть продовжують в нашому тілі народжувати нові клітини:) Навіть, якщо сили фізичні і психічні почнуть всякати, прокинуться перші негативні емоції відчаю і страху. Це нормально, треба дозволити їм бути, але не вірити на 100% і продовжувати тримати свій сектор оборони.
3. Очікування.
Розчарування і відчай виникають коли? Правильно. Коли є очікування. Що війна зупиниться скоро. Рецепт простий, нехай краще перемога стане для нас шоком і несподіванкою, ніж очікування скорого закінчення доведуть до відчаю. Звикніть. Це тепер все, що в нас є.
Носилися з порівнянням з Ізраїлем, ну ось. Краще звикнути і повірити, що це тепер буде тижні, місяці і може роки, як в Ізраїлі. Вони б програли, якби очікували швидкого закінчення Чим ми гірші? Ми теж можемо вірити в перемогу, але не чекати її, а працювати і жити далі в цьому.
Це моя таємна інформація для вас. Супротивник дійсно чекає, що ми скотимося в відчай від очікування до капітуляції, і тягне гуму, закидуючи сотнями орків щодня просто так. Там людей багато і їм їх не жаль.
Краще підготуватись до відчаю і втрат вже сьогодні, повірити і прийняти в те, що може статися щось найгірше, ніж бути шокованим в майбутньому, тому що супротивник очікує скористатися нашою деморалізацією.
Підготуватися до найгіршого — уявити на 5 хв, що це сталося, уявити свої емоції, знайти для цього слова і опис. У старих підручниках з військової психології я читав, що солдата просили уявити, що він вижив, але без кінцівки чи двох, і мав приготуватися та уявити життя після.
4. Життя
Подолавши провину і надмірні очікування, можна починати жити. У фільмі «Вигнанець» Том Генкс ходив до клубу щочетверга. Знав, що, якщо не буде рутини і традицій, не буде ритму життя і абсолютно реально збожеволіти. Тому як ніколи вас прошу: Заведіть рутину і традиції.
Традиції в роботі, як у фільмі «Good Morning, Vietnam», в спілкуванні, ранкові традиції (так, дивитися новини теж традиція). Виділити собі три-чотири перерви на перегляд новин замість цілого дня. ЗСУ справляться без нашого перегляду новин, а без нашої роботи — їм буде важче.
Тим, хто в підвалах в містах, що в облозі, ваша робота — вижити. Україні потрібні українці.
5. Сенс.
Ми без сенсу не можемо жити. Сенс цієї війни ми знаємо чітко, вони не знають, тому і програють. Бо сенс не може бути неправдивим. Останні пів року я живу у Львові, але зараз мені довелося переїхати на іншу квартиру, приймаючи переселенців.
І на кухні цієї квартири дитина, що тут жила, залишила відкритою сторінку з зошита. Можливо, ця сторінка і є втіленням усієї психологічної зброї, що кожному з нас вкрай необхідна для перемоги. Це збіг, але психоаналітики у збіг не вірять.
На новій сторінці життя всього три теми, але найголовніші теми:
Молитва
Найважливіше запитання до себе
Часова послідовність
«Позавчора був вівторок. Вчора була середа. Сьогодні є четвер. Завтра — п’ятниця. Післязавтра — субота»…
Настане день і це буде день нашої перемоги!
Назавжди закарбований в календарі.
Наталя Півень
Випускниця факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка. Починала із роботи у регіональних ЗМІ. В команді Svoboda.ua з квітня 2022 року.