Суббота, 04 февраля, 2023
блоги
14.04.2022

Юлія Ілюха: єдині квіти, з якими можуть зустрічати окупантів у Харкові — похоронні вінки

Юлія Ілюха

Вдома на Салтівці я пізно лягла, десь о першій годині ночі, а о п’ятій прокинулася від вибухів. Дрижали рами, дзвеніли шибки. Чоловік сказав: «Почалося…»

Син плакав. Ми дуже швидко зібралися, щоб їхати в область, до моїх батьків. Разом із друзями, в яких зовсім маленька дитина, виїздили з міста. На кільцеву повернули – а там кацапська колона їде. Я не знаю, як нам пощастило, Діма (друг родини) миттєво газонув, і ми помчали вперед.

Увечері 23 лютого мені подзвонив один знайомий і сказав, що його джерела в СБУ підтвердили: вночі все почнеться. І ми навіть разом посміялися, мовляв, вранці побачимо. Побачили…

Я займалася волонтерством із 2014-го…

Не думала, що доведеться повертатися до волонтерства, та й не хотіла цього, але, але… Повномасштабна війна – і хто, як не кожен із нас…

Старі волонтерські зв’язки ж залишилися. Пишуть, дзвонять, просять щось передати. Чи, наприклад, привозять 30 коробок медикаментів із Рівного.

Мій чоловік і його друзі пішли в тероборону Харкова, і я почала щось їм діставати. Не самотужки, звісно, цим займаюся, мій товариш має машину, і без нього я б не впоралася.

Я вперше повернулася до міста десь за два з лишком тижні після початку повномасштабного вторгнення. Очікувала знайти все в набагато гіршому стані, бо коли ти бачиш в мережі лише фото руйнувань, думаєш, що геть усе в руїнах. Але я виявила, що руйнувань, справді, дуже багато, але вони все ж не такі масштабні, як я собі намалювала. Є райони зовсім зруйновані. Це, наприклад, Північна Салтівка. Там картина жахлива. Я живу на, так би мовити, межі цього району і просто Салтівки. І там уже картина не така шокуюча. А є райони, де непошкоджені цілі вулиці, і якби не порожні тротуари та дорога, можна було б подумати, що все гаразд.

Зараз, коли трішки потеплішало, люди виходять на вулиці, інколи машин стає так багато, що здається, час вмикати світлофори (12 квітня світлофори на центральних вулицях Харкова увімкнули).

Я дуже сподіваюся, що площа руйнувань не збільшиться, а те, що зруйновано, ми відбудуємо.

Ми з вами жили в мирному Харкові і знаємо, що про нього говорили. Що це нібито “ватне” місто. Знаємо, що любили заявляти проросійськи налаштовані жителі: «Это русский город». Але ці наративи вже недійсні. Харків виборов своє право більше ніколи не називатися “ватним”. Більше ніхто й ніколи його так не назве. Я багато з ким спілкуюся. Люди, які до 24 лютого заявляли про свою аполітичність чи нейтральність, нині такими не є, вони розуміють, що росіяни вбивають українців. Місто стало дуже українським. Люди намагаються говорити українською, переходять на українську, коли нею заговорює співрозмовник. Єдині квіти, з якими тут можуть зустрічати окупантів, це похоронні вінки.

Українці вміють об’єднуватися в часи, коли є велика загроза. Так було на Майдані, так було в 2014-му році, це відбувається зараз. А потім, коли велика загроза минає, ми якось розпадаємося і починаємо ср*тися один з одним. Як на мене, це велика небезпека для всіх нас. Зараз треба підтримувати армію, вірити в усіх, хто тримає зброю в руках і захищає країну, допомагати цивільним людям. І після перемоги залишатися в єдності.

За матеріалами Укрінформу

Теги: блоги